?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry | Next Entry

Зошит смерті

Отож додивилася я 25 серій "Зошита Смерті". (далі йдуть спойлери, але сподіваюсь достатньо розмиті)


Прикрий напівфінал, звичайно. Але ну дуже майстерно показана битва розумів, так.

Ідея про те, що прагнення всесвітньої справедливості шляхом безкарного вбивства злочинців - це ще більше зло ніж самі злочинці далеко не нова. Чомусь згадався "Законослухняний громадянин". Але там сценаристи дали хоч якесь обгрунтування такої жорстокості, то тут чувак мочить людей просто через якесь рафіноване розуміння справедливості. Це настільки прямолінійно, що заважає створенню повноцінного об'єму персонажа.

Взагалі ідея перетворення протагоніста в антагоніста теж зустрічалася раніше. І так, я згадаю злополучне BreakingBad ( хоч воно і вийшло пізніше, але ж бачила його раніше). У ВВ показано, як головний герой страждає, роблячи чергову поступку колишнім моральним принципам, йому співчуваєш до кінця. А тут це чувак, який ніби-то прагне вселенської справедливості одразу проявляє своє гниле нутро без всяких мук, коли вбиває підставну особу. Йому нічого не загрожувало. Він убивав просто тому, що йому це подобалось. Подобалось відчувати свою владу і безкарність. Подобалося відчувати себе найрозумнішим.

Правда в період відсутності пам'яті творцям таки вдалося створити йому такий-сякий об'єм. Але повторюся: це об'єм майстерно зробленої паперової фігурки, а не скульптури.

Я спочатку думала, що такий ефект дають обмежені можливості простої анімації. Що аніме треба порівнювати не з фільмами, де грають живі актори, а з іншими мульфільмами для дорослих. Намагалися згадати якусь таку не-східну анімацію і зависла. Справа не в тому, що я такого не бачила, справа в тому, що я особливо і не чула про це. Потім уже з горем пополам я згадала Масяню, наприклад. Воно, звичайно, трохи не те, але все ж тут теж характерна примітивна анімація (ще більш примітивна ніж у аніме), а персонажі все ж виходять більш об'ємними просто за рахунок..., е-е-е, меншого контрасту між хорошим і поганим у вчинках. Чи фіг його знає за рахунок чого. Але факт залишається фактом: характери персонажів аніме (будь-якого, не тільки "Зошита смерті") порівняно персонажами західних фільмів - це як малюнок тушшю порівняно з аквареллю. Не можна сказати, що якась техніка краща - вони просто зовсім різні.

Окремо скажу про детектива. Коли мені розказували про цей серіал, в мене склалося враження, що це має бути підстаркуватий дядько. А це виявився такий таємничо-звабливий молодий хлопець. Абсолютно неправдоподібний, звичайно, але який же, зараза, привабливий з оцими своїми очима, сутулістю та нестандартними рухами. Ех…

Ну і боги смерті теж прекрасні в своїй байдужості, алогічносності мотивів, і разом з тим такому точному підкоренню правилам свого світу. Особливо порадувало, що саме через це смертні можуть використовувати їх в своїх інтересах і навіть дурити.

Ну і ще купа всього такого іншого, чого я так і не сформулюю (та й навряд чи хто читатиме)

Словом, дуже хороша річ, наполегливо рекомендую.

Tags: