?

Log in

No account? Create an account

Sep. 19th, 2018

Задумалась над тим, чи дасть особисто мені якісь переваги вільне володіння англійською? Я не вірю, що можна вчити іноземну мову "для себе".

Оффтоп: взагалі я тільки що зрозуміла, що означає "для себе" - це те, що ми робимо, не виходячи із зони комфорту. Наприклад їмо цукерки, дивимось фільми, ходимо в капцях. А коли ми сидимо на дієті, вдягаємо красивий, хоч і не завжди зручний одяг, вчимо іноземну - тут треба вольове зусилля для виходу із зони комфорту. Оце зусилля завжди прикладається з певною метою і її треба чітко усвідомлювать. Ні, я в курсі, повно людей цілком успішно займаються самообманом, але це мені не подобається.

Так от: знання англійської вважається корисним скіллом, і, що важливо, в мене він прокачаний до середнього рівня і є можливість прокачати далі. Але для чого? Мені вже не 20 і я чітко усвідомлюю, що в крутій юридичній фірмі, де треба знання англійської я працювать не буду. В мене на це вже не вистачить сил, на жаль. Емігрувати я нікуди не буду. Змінити професію не зможу. Спілкуватися з англомовними людьми немає потреби. А просто вміти дивитися фільми і читати книги без перекладу видається недостатнім мотивом.

А як ще люди, що вільно володіють англійською це використовують?

https://marynochka.dreamwidth.org/620771.html

Tags:

Sep. 18th, 2018

Дзвонять сьогодні, кажуть: ми знайшшли щоденник Владика, він папку забув біля гуртожитку біля школи, заберіть на вахті гуртожитку. Дзвоню Владику на мобільний, трубку бере вчителька продовженого дня, каже, що Владик забув телефона у школі, а сам пішов додому. Бінго, блін.

Ні, я додзвонилася до Ігоря і Владик пішов і позабирав свої речі, але це якийсь капець.



https://marynochka.dreamwidth.org/620304.html

Sep. 16th, 2018

Колись я постила відео із саундтреком із "Гри престолів" у виконанні трьох віолончелістів і колоритного барабанщика. Ця група називається "Break of Reality". Подивилася я їхній канал і, на жаль, більш не знайшла каверів на відомі мені хіти. Зате наткнулася на прикольну мелодію Let Her Go і відкрила для себе групу Passenger.



https://marynochka.dreamwidth.org/620184.html
Були сьогодні у Кідляндії, це таке дитяче місто професій. Проблема в тому, що в мене настрій зранку був такий, що з ним малину на кладовищі збирати, тому загальне враження трохи спотворено.

В принципі ідея дуже непогана: на території цього міста є багато різнихх локацій, де діти можуть себе спробувати у різних ролях: лікарів, пожежників, поліцейських. Оскільки є локації, які користуються підвищеною популярнкістю, організатори ввели за них плату у ігровій валюті, яку можна заробити на менш популярних локаціях. Ну тобто чоб один раз попрацювати пожежником, треба спочатку попрацювати на молокозаводі, в страховій компанії та поштарем. Проблема однак в тому, що не всі локації, на яких можна заробити, працюють постійно. Виходить, що бігаєш по тому місту у пошуку заробітку, а його ніде немає: там ще не працюють, там черга, там технічна перерва. Хоча з іншого боку, це додає певної реалістичності цьому іграшковому життю: хочеш гарну роботу - мусиш побігати.

В під час роботи в детективному агентстві Владик сподобався одній маленькій дівчинці, вона потім ні на крок не відходила і постійно обіймалася. Її мама допомогла зайтяти чергу в кілька корисних локацій. Словом, все як у житті: вдалі матрімоніальні рішення сприяють карьєрі, хоч можуть бути і не дуже приємними.

Словом, Владу сподобалось дуже. А мені не дуже, бо прийшлося багато ходить. І хоча там було повно лавочок (за це організаторам окремий респект), нормально посидіть не вдалося.



https://marynochka.dreamwidth.org/619872.html
Цей текст я колись читала, але не змогла знайти, коли було треба. Історія типу червоних кросівок. Ідеї іноді видозмінюються та живуть в розумах інших людей незалежно від волі творця. Такий собі приклад вдалої випадкової мутації в культурній еволюції.

"Между прочим. В Ярославле снимали выноску окна к сцене «Афоня просыпается в комнате Кати» (фильм «Афоня»). Снимать надо было в пять утра. Утренний режим – солнце еще не взошло, но уже светает. По задумке там, за окном, должны были возвращаться со свадьбы молодожены. Но в половине пятого выяснилось, что свадебное платье невесты забыли в Москве. Я уже хотел снимать просто пейзаж, но тут оператор Сергей Вронский показал мне на лошадь, которая тащила телегу с бочкой…
– Пусть эта телега проедет, – сказал он.
Сняли лошадь.
Первой на этот кадр обратила внимание жена художника Левана Шенгелия Рита.
– Как ты это потрясающе придумал, – восхищалась она после просмотра на «Мосфильме». – Как это точно!
– Что точно? – осторожно спросил я.
– Лошадь! Он делает предложение – а потом лошадь. Вот и Катя, как эта несчастная лошадь, будет тащить груз омерзительного, пьяного хамства и нищеты всю жизнь! Ведь так?
Я скромно кивнул.
Через год «Афоню» показывали в Лос-Анджелесе в большом кинотеатре. Рядом со мной сидел классик американского и мирового кино, тбилисский армянин Рубен Мамулян. Когда на экране появилась лошадь с бочкой, раздались аплодисменты. После просмотра я его спросил:
– Рубен, а почему аплодировали, когда появилась лошадь?
Он усмехнулся:
– Не думай, что американцы такие тупые, как пишут ваши газеты. Что тут понимать? Он спрашивает «Ты замуж за меня пойдешь?» И сразу – лошадь с повозкой. Замужем за ним она и будет, как эта лошадь. Я угадал?
И я опять не стал уточнять. Кому интересны лишние подробности?" https://marynochka.dreamwidth.org/619676.html

Sep. 12th, 2018

Чергова стаття про уроки і взагалі навчання в школі. Не з усім я тут згодна, звичайно. Але мені сподобався висновок:

"Адаптация рулит всегда. Двадцать лет назад выгоднее всего было торговать на рынке, а сегодня — наверное, программировать. Хрен его знает, какие профессии будут рулить через 15-20 лет. Но я почти уверен, что это будут не те же профессии, что и сегодня. И я также абсолютно уверен, что лучше других адаптируется не тот, у кого куча скрытых талантов и которому все должны. Лучше всех, как ни странно, приспособится всегда тот, кто умеет приспосабливаться."

https://marynochka.dreamwidth.org/619105.html
Була на батьківських зборах. Мені потрібна психологічна допомога. Або може просто хряпнуть сто грам? В решті решт батьківські збори бувають не так часто.

Ці люди розказують про каліграфію, а самі замовили спеціальні щоденники для школи, в яких прописали правила поведінки учнів з помилками. Я вже мовчу про те, що не відчуваю за собою морального права критикувати дитину за каліграфію, коли мій власний почерк гірший ніж у нього. В Ігоря он взагалі почерк нечитабельний, а нічого, якось же став кандидатом наук.

А ще в правилах поведінки написано, що дітям не можна бігати на перерві. І я маю за це розписатись. Може ще розписатися за те, що хмарам заборонено сипати сніг?

Але найгірше звісно оцей поділ на хороших і поганих дітей. Так не називали прізвища, так я в курсі, що моя дитина вчиться далеко не найкраще, але коли з цим черговий раз стикаєшся - для мене це психологічно травмуюче. І треба десь знайти в собі сили, щоб не порівнювати його з іншими, щоб помічати його власні успіхи і хвалити його за них. Я знаю, як правильно. В мене просто не завжди вистачає сил.

Мені тут були слушно зауважили, що не варто називати при дитині школу оселею зла. Одна біда - решта епітетів взагалі нецензурні.

Ні, брешу. Є і хороше. Наприклад зробили пандус при вході до школи, ніби нормальний.



https://marynochka.dreamwidth.org/618940.html
Дві основні складові мого постійного песимістичного настрою - це відчуття безпомічності і відчуття провини. Зрозуміло, чому не допомагають спроби концентруватися на хорошому. Все це хороше не усуває перших двох.


https://marynochka.dreamwidth.org/618568.html