?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry | Next Entry

Хибні гіпотези

Продовжуємо нашу рубрику "Геніальні відкриття Капітана Очевидька". Сьогодні вичислила одного із найшкідливішого таргана в голові.

От знаєте, буває після тривалого пошуку знаходиш правильне рішення якоїсь проблеми і внутрішній голос докірливо говорить: "Ну і чому ти не придумала цього раніше?". Цей голос сто процентів наслідок виховання. І що гірше, мені хочеться транслювати цей докір іншим. І сьогодні до мене таки дійшло, що таки дійсно не можна придумати чогось, не потикавшись у хибні ідеї. Як не можна пройти дорогу в сто кроків за один: треба пройти їх усі сто, один за одним.

Ну і як завжди буває, одразу починаєш бачити підтвердження своєї ідеї на практиці. Це, звичайно, не робить її апріорі вірною, але дозволяє проілюструвати. Прийшов колега, питав пінцета, щоб витягнути скіпку з пальця. Немає. І голки теж. Я почала перебирати віддалено підходящі предмети: канцелярський ніж, ножиці, гелеву ручку. А потім побачила дійсно нормальний варіант: кнопку-гвіздок.

Одна біда: коли пропонуєш хибні ідеї, ти виглядаєш і почуваєшся дурнем. Це явище описується в тому ж таки раціональному Гаррі Поттері:

"— Гермиона, — серьёзно сказал Гарри, снова принимаясь рыться в своём мешочке из красного бархата, — не казни себя, когда хорошая идея не срабатывает. Чтобы найти идею, которая сработает, приходится перебрать множество ошибочных. А если ты будешь сердиться по поводу ошибочных идей и тем самым давать своему мозгу отрицательную обратную связь вместо того, чтобы понять, что сам факт генерации идеи — это хорошее поведение со стороны твоего мозга и его следует поощрять, то рано или поздно ты вообще не сможешь придумать ни одной идеи..."

Я думаю, що є кілька причин, що ми так боїмося хибних гіпотез.

По-перше, наш мозок має тваринне походження, він розвивався спочатку як інструмент для життєво важливих рішень і помилки могли коштувати організму життя. Тому він і боїться їх, як вогню.

По-друге, вже пізніше розум використовувався як інструмент для боротьби за місце в ієрархії в групі. І коли ти демонструєш хибну ідею, твої конкуренти за це місце з радістю висміють тебе, щоб принизити. В результаті виходить краще нічого не придумувати.

По-третє, враховуючи вищевикладене, система освіти, в тому числі і шкільна, дуже негативно ставиться до помилок, виховує в людях страх перед ними, часто панічний. На жаль, педагогіка це ще не наука (ну або наука в зародковому стані), тому народ у цій сфері діє інтуїтивно, на інстинктах.

Разом з тим, багато людей в курсі про таку особливість психіки. Я пам’ятаю як адвокат, в якого я працювала, хвалив мене за дибільну ідею просвердлити дірку в самовільно збудованому гаражі, дізнатися номер машини і зробити запит про власника. Він міг прибить за неправильно поставлену кому, що свідчить про нетерпимість до помилок, але наявність помилкових ідей його не дратувало.

Отож з цього всього можна зробити кілька практичних висновків. По-перше, хоробрість є корисною якістю для інтелектуальної діяльності. От у цьому питанні дійсно треба примусити себе наплювати на думку оточуючих (хоч це і дико важко). А по-друге, взаємоповага і утримання від взаємних принижень в колективі, що вирішує інтелектуальні завдання, повинна підвищувати його ефективність. Хоча ця гіпотеза потребує серйозної перевірки.